Щодо можливості відшкодування шкоди, завданої знищенням або пошкодженням майна суб’єктів господарювання внаслідок збройної агресії рф

Щодо можливості відшкодування шкоди, завданої знищенням або пошкодженням майна суб’єктів господарювання внаслідок збройної агресії рф

     Незважаючи на те, що питання відшкодування шкоди, завданої знищенням або пошкодженням майна суб’єктів господарювання внаслідок збройної агресії російської федерації є актуальним ще з 2014 року, станом на жовтень 2023 року, через більш, як 1,5 роки після повномасштабного вторгнення все ще відсутній повноцінний механізм його реалізації. Судова практика у справах щодо відшкодування збитків, завданих агресором не є однозначною, але ключове питання полягає у відсутності шляхів виконання відповідних рішень українських судів.
     Ще донедавна існувала низка нормативних перешкод, які унеможливлювали відкриття провадження в судах України у справах про відшкодування збитків, де відповідачем визначено російську федерацію. Проте з 2022 року частину таких питань та перешкод було вирішено Верховним Судом, а також деякими органами державної влади. Так, стаття 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, який полягає в тому, що за відсутності згоди компетентних органів відповідної іноземної держави (якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України) не може бути допущено пред’явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно.
     Касаційній цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (справа про відшкодування шкоди, завданої рф) дійшов до висновку, що «Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни». Тобто при вирішенні цієї справи Верховний Суд виходив із того, що у разі застосування «деліктного винятку» (tort exсeption) будь-який спір, що виник на території України у громадянина України, навіть з іноземною країною (зокрема й рф), може бути розглянутим та вирішеним судом України як належним та повноважним судом. До аналогічних висновків Верховний Суд дійшов і при розгляді інших справ, аргументувавши непоширення судового імунітету рф у таких спірних правовідносинах, зокрема: підтримання юрисдикційного імунітету рф позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет рф не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету рф є несумісним із міжнародно-правовими зобов’язаннями України в сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет рф не підлягає застосуванню з огляду на порушення рф державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням рф своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом (справа № 760/17232/20).
     Також важливо звернути увагу на те, що відповідно дозагальноприйнятої та усталеної практики міжнародних судових органів, держава може бути пов’язана положеннями міжнародного договору, навіть якщо вона не ратифікувала такий договір, якщо положення такого договору відображають звичаєве міжнародне право.
     Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
     Згідно з пунктом 9 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
     Варто пам’ятати, що відповідно до частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути особи, зазначені у статті 4 ГПК. Вказаними вище нормами ГПК не передбачено участь іноземної держави в якості сторони справи, яка розглядається в порядку господарського судочинства. Крім цього, чистиною 4 статті 56 ГПК визначено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
     Хоча в судовій практиці є доволі багато рішень, де в якості відповідача залучено державу російську федерацію та позовні вимоги суб’єктів господарювання задоволено, є також випадки, коли господарські суди відмовляють у відкритті провадження, мотивуючи це тим, що справи, де відповідачем виступає іноземна держава підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Так, відповідно до частини 2 статті 48 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
     Але навіть у тому випадку, якщо суд визнає в якості належного відповідача державу російську федерацію важливо уважно підійти до питання вибору безпосереднього відповідача, який буде представляти рф. Наприклад, якщо наявні беззаперечні докази того, що майно суб’єкта господарювання було знищене або пошкоджене внаслідок запуску ракети та її влучання у відповідний об’єкт – відповідачем може бути міністерство оборони рф в якості представника держави російської федерації. Також є випадки, коли позов подається до російської федерації в особі її генеральної прокуратури, оскільки відповідно до федерального закону «Про прокуратуру російської федерації» – генпрокуратура рф в межах своєї компетенції забезпечує представництво та захист інтересів рф в міждержавних органах, іноземних та міжнародних судах, іноземних та міжнародних третейських судах. Крім цього є випадки, коли відповідачем визначається російська федерація в особі її президента, посольства або міністерства юстиції. Щодо міністерства юстиції рф – то серед іншого, цей орган забезпечує в межах своїх повноважень представництво та захист інтересів рф в судах іноземних держав та міжнародних судових органах (указ президента рф від 13 жовтня 2004 року №1313).
     Таким чином, на сьогодні не існує єдиного підходу щодо вирішення питання щодо того, який орган уповноважений представляти рф в українських судах у справах, що стосуються відшкодування шкоди, завданої знищенням та/або пошкодженням майна суб’єктів господарювання.
     Ще одним важливим моментом щодо виконання процесуальних вимог є належне повідомлення відповідача про розгляд справи. На сьогодні єдиним можливим способом повідомлення відповідача у справі про розгляд справи та дати судових засідань є розміщення оголошень на сайті Судової влади України. Таку позицію Верховний Суд обґрунтовує посилаючись на наступне:
• до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території рф регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт – постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу рф;
• у зв’язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін’юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв’язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов’язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану;
• згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права;
• крім того, у зв’язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з рф;
• Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам рф в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв’язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.
     Крім цього, для підтвердження належного повідомлення відповідача про розгляд справи можна дублювати відповідні повідомлення на загальновідомі адреси електронної пошти уповноважених держорганів рф, які є відповідачами у справі. Таким чином, у вас буде підтвердження надсилання відповідних електронних листів, а до відповідача застосовуватиметься «презумпція обізнаності».
     Виходячи з судової практики, питання територіальної підсудності справ про відшкодування збитків завданих рф також ще не вирішено однозначно.
     Відповідно до статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, серед іншого, у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України. Згідно з частиною 1 статті 27 ГПК, позов пред’являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. З іншого боку, частиною 3 статті 30 ГПК передбачено виключення, яке полягає у тому, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов’язані між собою позовні вимоги пред’явлені одночасно щодо декількох об’єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об’єкта, вартість якого є найвищою.
     Якщо ж спір не стосується нерухомого майна, то відповідно до частини 6 статті 29 ГПК, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійної його діяльності. У свою чергу, частиною 10 статті 29 ГПК передбачено, що позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред’являтися за місцезнаходженням його майна.
     При вирішенні питання територіальної підсудності справ про знищення та/або пошкодження майна суб’єктів господарювання, важливо враховувати факт розірвання дипломатичних відносин між Україною та рф (таким чином, подання позовної заяви за місцезнаходженням посольства рф, яке здійснювало представництво її інтересів в Україні є не зовсім коректним). Тому варто взяти до уваги те, що частиною 8 статті 29 ГПК передбачено можливість пред’явлення позову про відшкодування шкоди, заподіяної майну, також за місцем заподіяння шкоди.
     Повертаючись до питання виконання судових рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої знищенням та/або пошкодженням майна суб’єктів господарювання внаслідок збройної агресії рф, то, на жаль, станом на сьогодні воно не є вирішеним до кінця. Очевидно, що добровільно виконувати рішення про відшкодування завданих збитків російська федерація не збирається (принаймні сьогодні). У такому випадку, реальне відшкодування збитків можливе лише за рахунок конфіскованих активів рф (тих, що знаходяться і на території України, і закордоном).
     Відповідно до статті 4 Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» примусово вилучені відповідно до цього Закону об’єкти права власності рф та її резидентів у вигляді коштів зараховуються до Державного бюджету України та спрямовуються до фонду ліквідації наслідків збройної агресії. Примусово вилучені відповідно до цього Закону об’єкти права власності рф та її резидентів у вигляді державних облігацій України та державних деривативів підлягають переказу/зарахуванню на рахунок у цінних паперах Міністерства фінансів України для подальшого погашення та анулювання. Кошти від погашених та анульованих державних облігацій України та державних деривативів, а також нараховані як дохід за державними облігаціями України та державними деривативами до моменту їх погашення та анулювання, перераховуються до Державного бюджету України та спрямовуються до фонду ліквідації наслідків збройної агресії.
     Проте механізму спрямування таких коштів на виконання судових рішень про відшкодування збитків сьогодні не передбачено. Таким чином, усі ухвалені судові рішення про відшкодування завданих збитків зможуть бути виконаними лише після розроблення і законодавчого закріплення відповідного механізму такої компенсації.
     Варто зазначити, що 05.07.2022 у Верховній Раді України був зареєстрований законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розгляду окремих категорій судових справ у зв’язку зі збройною агресією російської федерації» №7520, яким передбачено розмежування предметної, територіальної юрисдикції цивільних та господарських судів при вирішенні відповідної категорії справ, законодавчого закріплення відсутності судового імунітету рф, а також визначення процедури повідомлення відповідачів та третіх сторін (рф та відповідних держорганів рф) про розгляд справ, враховуючи розірвані дипломатичні відносини. Але наразі не видається можливим передбачити, чи буде його прийнято, а якщо так, то коли саме, оскільки вже більше року він перебуває лише на стадії опрацювання.