ЗАХІДНИЙ КУКУРУДЗЯНИЙ ЖУК

Кукурудза — одна з найбільш рентабельних злакових культур універсального призначення, яку разом з рисом і пшеницею відносять до одного з «трьох найголовніших хлібів людства». У зв’язку з розширенням посівних площ під кукурудзою в останні роки, Україна стала важливим експортером зерна, попит на яке невпинно зростає, як найбільш цінного в потенційному відношенні для забезпечення продовольчих, кормових та технічних цілей.
Однією з головних умов для одержання високих врожаїв кукурудзи є захист її посівів від шкідників. На території України нараховується близько 200 видів комах, які здатні пошкоджувати кукурудзу, серед них 20 видів, які найбільше завдають пошкоджень і мають економічне значення. Проблема зменшення втрат врожаю зерна та зниження його якості від шкідників в останні роки загострюється.
Сьогодні посіви кукурудзи в Україні під загрозою нового, не менш небезпечного, шкідника, аніж колорадський жук — західний кукурудзяний жук (лат. Diabrotica virgifera virgifera Le Conte). Цей жук вважається одним із небезпечніших шкідників кукурудзи не лише в країнах Європи, а й у всьому світі.
Цей небезпечний шкідник кукурудзи походить з Північної Америки. Вперше в Європі виявлений в 1992 році на посівах в районі Белграда біля міжнародного аеропорту Сурчин. За однією із версій вчених вважається, що він був завезений з військовим вантажем із США. Імаго шкідника здатні до далеких активних перельотів (у середньому до 80км/рік), що практично унеможливлює зупинення його поширення.
Вперше на території України кукурудзяного жука було виявлено спеціалістами служби з карантину рослин Закарпатської області в 2001 році Висока шкодочинність і швидкість розповсюдження нового для Європи шкідника важливої сільськогосподарської культури – кукурудзи спонукала Європейську та Середземноморську організації захисту рослин (ЄОЗР) включити цей вид до Переліку небезпечних карантинних організмів, обмежено розповсюджених в Європі (А2).
Західний кукурудзяний жук, (лат. Diabrotica virgifera virgifera Le Conte) відноситься до
родини Chrisomelidae і являється представником роду Diabrotica.
На території України ЗКЖ протягом року розвивається в одному поколінні проходячи стадії яйця, личинки, лялечки й імаго. Зимує шкідник у фазі яйця. Яйце розміром 0,5-0,6×0,4 мм, овальне, блідо-жовте має шорстку мікроскульптуру. Самки відкладають яйця з середини липня до кінця серпня в поверхневий шар ґрунту на глибину до 15 см біля основи стебла рослини. У стадії яйця шкідник має високу морозостійкість, витримуючи температуру до -10°С.
На глибину відкладання яєць впливає температура: що вона вища, то мілкіше відкладені яйця. Волога, дощова погода стимулює процес яйцекладки. Яйця фітофага витримують затоплення впродовж 10 днів. У сухий ґрунт самка яєць не відкладає. Основна кількість яєць зосереджена в поверхневому шарі ґрунту на глибині до 5 см.Личинки (щойно відроджена – 1,2 мм завдовжки, останнього віку завдовжки 10-18 мм, зморщена, видовжена, жовто-біла, з коричневою головною капсулою, грудним та анальним щитками),
з’являються в період з початку травня до середини червня. Температурний поріг розвитку, при якому відбувається відродження личинок ЗКЖ, становить 12,7°С. Вони здатні у пошуках корму долати відстань до 50 см;. . Основна кількість личинок зосереджується біля коренів рослини на відстані до 10 см. Живляться молоді личинки кореневими волосками та тканинами коренів рослин. Личинки старших віків проникають у корінь, виїдаючи серцевинну тканину, що містить судинні пучки. Дорослі личинки можуть робити отвори у
товстому корені і проникати через них у стебло. При пошкодженні шкідником, рослини кукурудзи можуть уражуватись збудниками кореневих гнилей. Рослини пошкоджені личинками ЗКЖ жовтіють, відстають у рості, в’януть, а молоді при сильному ураженні гинуть. Ослаблені рослини кукурудзи в яких коренева система зруйнована на 50%, під час сильних вітрів та дощів вилягають. Стебла пошкоджених рослин набувають форми так званої «гусячої шиї».
Закінчивши живлення заляльковуються в земляних колисочках в основній масі зосереджуючись в при поверхневому шарі ґрунту.
Лялечки блідо-жовтого або білого кольору, завдовжки 4,5-5,5 мм, без покриву. Розвиток при оптимальних умовах триває лише два-три дні. Вони не витримують тривалого затоплення. Під час рясних дощів та інтенсивного зрошення у період заляльковування кількісний вихід дорослих особин може знижуватись до 50%.

Масовий вихід імаго з ґрунту проходить в період з кінця липня — до початку серпня, їхня поява співпадає з періодом цвітіння кукурудзи.
Доросла комахи мають розміри 2,2-6,8 мм. Тіло видовжене, жовтувато-коричневе. Надкрила з 3 темними поздовжніми смугами на жовтувато-зеленому фоні, які в самців можуть зливатися. Живляться імаго пилком рослин, маточковими стовпчиками, незрілим зерном та листям кукурудзи. Харчуватися ЗКЖ може також пилком рослин які належать до родин злакових, бобових, гарбузових, та складноцвітих.
Активні жуки вранці до й після сходу сонця та ввечері при заході сонця і у сутінках. Удень вони скупчуються в пазухах листків та під листками і перебуваючи у малоактивному стані. Оптимум активності імаго лежить у температурних межах 22-27°С. За температури нижче 15°С та вище 30°С імаго втрачають свою активність.
Після вильоту жуки спаруються і самки, впродовж 10-15 днів, відкладають яйця. Інтенсивний період відкладання яєць припадає на середину липня і триває до кінця серпня. Плодючість однієї самки – біля 1000 яєць, тривалість життя в середньому біля 95 днів. В кінці вересня основна маса жуків гине. Але іноді, за сприятливої погоди, при плюсових температурах, імаго можуть зустрічатись і в листопаді.
В пошуку корму імаго долають значні відстані. На нові території перелітають в основному самки. Їх перельоти досить тривалі – від 45 хвилин до 4 годин. За добу вони можуть робити декілька перельотів таким чином долаючи відстань до 40 км. Найбільш активне переміщення 2-3 год. на світанку і 2-3 год. перед заходом сонця. Швидкість їхнього польоту сягає 10 км. за годину. Напрямок перельотів жуків пов’язаний переважно з напрямком вітру, що полегшує їх розселення.
Розповсюдження західного кукурудзяного жука на великі відстані може відбуватись як в фазі яйця, так і імаго. Яйця шкідника можуть поширюватись разом з ґрунтом, дорослі особини – транспортними засобами з різними вантажами, а також автомобільними та залізничними шляхами.
У разі виявлення ЗКЖ на території України застосовуються всі необхідні заходи з ліквідації первинного вогнища, згідно з існуючим фітосанітарним законодавством. Для цього передбачено запобіжні, організаційні, агротехнічні, біологічні, хімічні заходи, а також використання стійких гібридів кукурудзи.
Ефективним агротехнічним заходом спрямованим на локалізацію і ліквідацію ЗКЖ є сівозміна, що включає зернові, крім кукурудзи, багаторічні трави, конюшину, люцерну тощо. Поля кукурудзи, на яких виявлено первинні вогнища ЗКЖ, переорюють після збирання врожаю і наступного року засівають іншими культурами. На цих полях забороняється висівання кукурудзи протягом трьох років. Застосування оранки, малосніжні та холодні зими зумовлюють глибше промерзання ґрунту і часткову загибель яєць шкідника.
Хімічний метод боротьби полягає в застосуванні проти личинок та дорослих комах інсектицидних препаратів.

Головний спеціаліст відділу карантину рослин Управління фітосанітарної безпеки
ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області - І.В.Надорожний